КИЕВ
(044)   235 70 27
(098)   020 67 69
(095)   824 53 78

Поняття та правова природа шлюбного договору

Першими до поділу майна за контрактом прийшли стародавні греки і римляни. Досить специфічно виглядали шлюбні договори членів королівських родин Європи, оскільки були одночасно і міжнародними договорами про дружбу і торгівлю. Вони визначали також нові кордони, оскільки в придане за принцесами, як правило, передавали адміністративно-територіальні одиниці (графства тощо), а іноді цілі провінції, які сьогодні є автономними або державними одиницями.

Так, шлюб Людовіка VII з Алієнорою Аквітанською приніс Франції Аквітанію, а їх розлучення призвело до того, що Аквітанія на певний час відділилася від Французького Королівства.

Шлюбні договори тих часів здебільшого укладалися задовго до церемонії вінчання і передбачали обов’язок укласти шлюб у майбутньому, коли майбутнє подружжя досягне шлюбного віку.

З розвитком економіки і культури в країнах Західної Європи відбувалася еволюція шлюбно-сімейних відносин.

В особистих правовідносинах подружжя поступово відбувся перехід від принципу влади чоловіка над дружиною до принципу опіки, а потім верховенства в сімейних справах. Поступово змінювались і правовідносини власності подружжя.

Наприклад, вже в період пізнього Середньовіччя за дружиною були визнані права на подружнє майно. Так склався правовий режим спільності майна подружжя («communio bonorum»).

Відповідно до статутів германських міст XIV і XV ст., майно чоловіка і дружини, яке належало кожному з них до шлюбу, і те, яке набуте в шлюбі, розглядалося як спільне, тобто таке, що належить одночасно обом з подружжя. Під час шлюбу право на управління і розпорядження спільним майном належало тільки чоловікові як главі сім’ї. Але хоча права дружини на спільне майно могли реалізуватися тільки після припинення шлюбу, вона також вважалася власницею спільного майна. Тому якщо шлюб припинявся у зв’язку зі смертю одного з подружжя, той, хто пережив іншого, залишався володарем всього спільного майна до вступу в новий шлюб або до досягнення спільними дітьми повноліття. При настанні будь-якої із зазначених умов, а також у разі, якщо у померлого залишались діти від іншого шлюбу, той з подружжя, хто пережив іншого, мав здійснити поділ спільного майна зі спадкоємцями померлого, при тому, що той із подружжя, хто пережив, залишав за собою половину спільного майна’.

Отже, частки чоловіка і дружини вважалися рівними, незалежно від розміру принесеного дружиною приданого.

На відміну і від римського, і від середньовічного права, законодавчі акти періоду нової історії відокремили правовідносини власності подружжя від спадкових правовідносин, досить детально визначивши повноваження подружжя на період шлюбу, а не тільки на випадок його припинення.

При цьому одночасно з’явилися два правових режими майна подружжя — законний і договірний. Правовий режим визначався законом відповідно до поглядів того часу на права і обов’язки в шлюбі і звичаїв, які склалися в конкретній місцевості. Одночасно подружжю дозволялося укласти між собою спеціальний шлюбний договір, в якому можна було обрати для себе один із двох режимів майна, які пропонувалися законом. Так, у цей історичний період і з’явився шлюбний договір в сучасному розумінні. Тобто з’явилися угоди, які укладалися, як правило, майбутнім подружжям при вступі в шлюб і визначали майнові відносини між ними, у першу чергу відносини власності.

У XIX ст., коли були прийняті Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), Германське цивільне уложення та інші цивільні кодекси, нові редакції яких діють і сьогодні, та кількість варіантів правового регулювання, яка була властива західноєвропейському цивільному праву, повністю проявилася в регулюванні відносин власності подружжя. Під варіантністю правового регулювання розуміють існування правових норм, які дозволяють по-різному регулювати одні і ті самі відносини. Кожний кодекс визначив легальний режим подружжя, який діяв за відсутності шлюбного договору і запропонував подружжю декілька інших режимів, один з яких вони могли вибрати для себе замість легального шляхом укладення шлюбного договору.

Ще в 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю, який був прийнятий у 1969 p., був доповнений статтею 27і «Право подружжя на укладення шлюбного контракту» та відповідно до цього, 16 червня 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів України був затверджений Порядок укладення шлюбного контракту. Це була перша спроба запровадити в регулювання шлюбно-сімейних відносин, крім закону, норми шлюбного контракту, який укладався за домовленістю наречених лише до укладення шлюбу. Оскільки у радянському суспільстві переваги в сімейних правовідносинах надавалися духовному, а не матеріальному началу, то і в шлюбному контракті відповідно до Порядку укладення шлюбного контракту могли також передбачатися немайнові, моральні або особисті зобов’язання. В основному вони отримали перевагу над майновими.

У країнах Західної Європи, Америки, Канади шлюбний договір є доволі актуальним, оскільки законодавство дає можливість регулювати не тільки майнові правовідносини подружжя, а й відносини, які стосуються правил його поведінки, умов виховання дітей тощо.

У повному об’ємі інститут шлюбного договору в Україні запрацював з моменту введення в дію нового Сімейного кодексу України.

Однак слід відзначити, що й сьогодні для більшості сімей укладення шлюбного договору є екзотикою і в основному він укладається або доволі забезпеченими людьми, або на прохання батьків одного з молодих осіб, або шлюб укладається вдруге і т.ін. Як зазначила заступник начальника Вінницького міського управління юстиції — начальник вінницького відділу реєстрації актів цивільного стану Г. Левицькі, «шлюбні договори вінничани вважають зайвими при реєстрації шлюбу. Такі договори укладають лише пари, які реєструють шлюб з громадянами із-за кордону. Більш цікавим такий договір був би, якби можна було у ньому регулювати питання особисті немайнові, як це було допустимо шлюбним контрактом».

Таке ставлення до шлюбного договору, яке склалося у нашому суспільстві, пояснюється багатьма причинами.

По-перше, в Україні немає традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб у житті багатьох молодих людей — це своєрідний період, коли діють почуття моралі, кохання. Тому укладення шлюбного договору розцінюється як відсутність кохання і укладення шлюбу з інших, наприклад, матеріальних міркувань.

По-друге, більша частина громадян нашої країни, на жаль, належить до осіб малозабезпечених і не володіє будь-яким цінним майном, правовий режим якого можна було б погоджувати між подружжям у шлюбному договорі.

По-третє, багатьох відлякує сама процедура укладення такого договору, оскільки, відповідно до ст. 94 СК України, шлюбний договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А це також зобов’язує молодих осіб надавати нотаріусу певні документи, виписувати умови шлюбного договору, що не завжди, на їхню думку, є сумісним з процедурою укладення шлюбу, а саме з почуттями і коханням.

По-четверте, це — недостатня поінформованість членів нашого суспільства про можливості регулювання сімейних правовідносин шляхом укладення шлюбного договору ще до виникнення конфліктних ситуацій у сім’ї і старі стереотипи щодо вирішення майнових питань подружжя шляхом досягнення домовленостей між ними, виходячи з принципів справедливості. При цьому ніхто з подружжя не думає про те, що майнові відносини необхідно вирішувати не тоді, коли вони загострюються, а якраз тоді, коли є кохання, взаєморозуміння і повага. Таким інструментом для врегулювання майнових інтересів подружжя може стати шлюбний договір.

З іншого боку, слід зазначити, що не завжди відмова від укладення шлюбного договору є помилкою. Більшість сімей все-таки прекрасно живуть і не думають про поділ майна, навіть якщо розлучаються. Це також відбувається без ускладнень. Однак, як висловилася одна молода особа, шлюбний договір як парасолька, яку ми завжди носимо з собою на випадок дощу. Шлюбний договір, який ми укладаємо, може відіграти у нашому житті роль тієї ж парасольки...

У Сімейному кодексі України шлюбному договору присвячена окрема глава 10. Шлюбний договір за Сімейним кодексом — це договір, який укладається особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, і регулює майнові відносини між ними, визначає їх майнові права та обов’язки як у шлюбі, так і у разі його розірвання.

А. Ігнатенко та Н. Скрипніков визначають шлюбний договір, у першу чергу, як правочин, який ґрунтується на рівності сторін, а Н. Звенигородська доповнює — «суть якого становить домовленість осіб, що висловлює їх спільну волю».

На думку М. Антокольської, щодо шлюбного контракту неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою.

І. Жилінкова зазначає, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору.

Отже, можна дати таке визначення: шлюбний договір — це договір, який укладається між особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, виходячи з рівності сторін та їх взаємної волі, для регулювання майнових відносин у шлюбі, а також у разі його розірвання.

Важливим моментом є тісний зв’язок шлюбного договору і самого шлюбу, які нерозривно пов’язані між собою. Шлюб без шлюбного договору може існувати, а шлюбний договір без шлюбу не може. Іншими словами, шлюбний договір існує для шлюбу, а не навпаки.

Источник -  www.info-library.com

Если у Вас возникли вопросы, задайте их в Facebook Facebook